Ірина Бачук
Машенька
Нам подарували кицьку. Чорна, пухнаста, лапки білі, наче в шкарпетках,
вушка
біленькі, білий кінчик хвостика, а шия і груди мов білий комірець
на чорній сукні. А очі! Такі виразні, великі, зелені. А що вже грайлива
була, то й не описати: то підскакувала, то ловила кругами власного
хвоста, то лапками листя розкидала. Сусідські діти реготали, коли
дивилися на ті витівки.
Жила кицька в хлівці й любила гуляти поза домом. Пізно восени, коли вже підморожувало, народила двох котенят.
Я сердився. Сусідські кицьки понароджували весною, а вона – восени. Сердився і на жінку, що назвала Машенькою.
Хлівець не опалюється. Машенька лише декілька годувала, вилизувала, а потім знову десь повіялася. Котенятка плачуть, м’явкають так тоненько, так пронизливо, що аж до хати чути. Надворі холодно, цяпає дощ, а вони лазять, нишпорять. Просив жінку, щоб забрати до хати, але де там! Понастеляла в кожній кімнаті килимів, понавішувала картин. Ну не хата, а картинна галерея чи музей.
Сусідка ж радить потопити. Та хіба в мене рука підійметься зробити отакий злочин? І твердо вирішив влаштувати їхнє сирітське життя. Чув, що за кордоном є притулки для тварин, але ж у нас такого нема. І куди ж їх, бідолашних, притулити?
Та одного разу запхав котенят за пазуху й поїхав до міста. Вгрівшись вони муркали так голосно, що в автобусі люди на мене оглядались і навіть звільнили місце.
Незабаром я ходив містом, приглядався, де б то можна було прилаштувати моїх бідняток. І таки знайшов – школа!
Поряд проходила теплотраса. Помаленько витягнув отих крихіток, поклав на теплу землю. Вони наїжачились, притулились один до одного, витріщили оченята і боязко оглядалися.
Раптом тишину розірвав шкільний дзвінок і на вулицю, немов горобчики з-під стріхи, вилетіла зграйка школярів. Побачивши котенят підняли із землі і, притуливши до себе, говорячи ласкаві слова понесли до школи.
Я стояв збоку і радів що таки прилаштував отих сиріток, тут діти вони не дадуть їм пропасти.
Приїхавши додому, спересердя штурхнув ногою оту Машеньку. Вона грайливо підскочила і чкурнула з подвір’я. І потім за плотом разом із сусідським котом виспівувала любовні ігри.
Ах Машенька, Машенька! А діти?!
