Замість передмови

Чи не вперше автор вдається до настільки важкого твору.  Причому, таки свідомо – сама ідея оповідання змусила його до цього, так як стиль його, якщо Ви встигли переконатись, досить-таки сприйнятливий. І тут – «Єрусалим». Звідки все це?

Вихідною ідеєю ми обрали твердження, яке матимете змогу прочитати дещо нижче, плюс злегка надихнула пісня, слова з якої наведені одразу ж після твердження. Як вже звично для нас, переважаючим тоном твору обрали містику, переважаючим темпом – романтику. (Пишемо це з теплою усмішкою на устах; якщо Ви критик, не сприймайте цих метафор як глибоких метафор, – ми й самі на даний момент не маємо вдосталь часу для того, щоб обдумати їх; пишемо під приємний, властивий нам, дух експресії.) А вже після кількох речень виявляється, що далеко не все – далеко-далеко! – в цьому оповіданні так просто. Що ж, принаймні, за якісь рамки ми тай вийшли. Але чи виправдано?

Автор щиро зізнається: повного розуміння від Читача, швидше всього, чекати годі. Такі оповідання, як «Єрусалим», покликані швидше розхитувати стереотипи, аніж давати пояснення, чого те-то й те в нашому світі відбувається так, а не інакше. Тут справа не в сюжеті і навіть не в ідеї, від якої ми відштовхувались першочергово; справа в нашій з Вами зацикленості, ось у чому. Ми можемо називати себе «легкими на підйом» (як називає себе Ольга Сумська), можемо почуватись асами в темах, за обговорювання яких «немає нічого солодшого» (як визначає для себе банківську справу Віктор Ющенко), але це ще не означає, що думка наша широка. Автору менше всього хочеться бути моралістом, тому він просто попереджує: перед Вами не Ніцше, читаючи якого, щоб зрозуміти бодай щось, доводиться ламати себе; перед Вами такий же, як і Ви, тільки погляд його нахилений до речей під іншим кутом.

назад І на головну І вперед