Спробуйте й Ви дещо нахилитись, не знехтуйте – не пошкодуєте!

По великому рахунку, настільки скромне оповідання й не варте такого загального вступу. Однак скромний у нього лиш розмір – Ви ще матимете змогу в цьому переконатись. Ми ж намагались описати – розказати! – якомога більше; не просто того, що знаємо або відчуваємо, – написати про те, що знає й відчуває кожен із нас! Не достатньо уважно вчитуючись, звертаючи увагу на символізм як на основу, можна прийти до хибного висновку, що кохання автор практично ототожнює з ненавистю. Це не так. Не так – навіть коли ми говоримо про кохання невзаємне, нерозділене. Кохання – це швидше наступна послідовність: смуток, страждання, а тоді вже ненависть. (Більше того, послідовність ця не з початку.) Дехто може договоритись і до ось чого: кохання – синонім депресії! Звичайно, цього немає, а навіть коли таке й трапляється, то значно рідше ніж ми собі навіюємо. Депресія – це щось швидше химерне, хоча й, погодимось, болюче. Ненависть же (а то й смуток, страждання, які передують їй) – цілком реальне, її буквально можна пальцями помацати! Інша річ, що депресія визнається – плюс найменша ілюзія депресії, яку ми самі роздуваємо, приказуючи: «Бідні ми, бідні!» – а от ненависть замовчується. Чому? А по тій простій причині, що заходить все це ще не надто далеко, й тому нам вдається і в цьому випадку спихнути її на ілюзію… А ненависть – ненависть це ж щось протилежне ілюзії, о так!

назад І на головну І вперед